Український ігровий фольклор та його вплив на формування особистості дитини
Перші місяці життя немовляти...Над колискою схилилася мати і тихо наспівує ніжні мелодії колисанки, кожне слово якої переливається у кровинку дитини, стає надбанням. Таке емоційне спілкування матері з новонародженою дитиною через рідне українське слово, втілене у колисковій мелодії є прикладом єднання поколінь, постійного діалектичного взаємозв’язку минулого і прийдешнього.
Такі мелодії заставляють кожного з нас подумки проникнути у прекрасний казковий світ дитинства.
Дитячий фольклор як багатожанрова система
Становлення і розвиток українського дитячого фольклору
В українській системі виховання споконвіку використовувалися фольклорні тексти, які є справжнім джерелом людської мудрості, виразником народного світогляду, скарбницею національної духовності. Значну їх частину становить дитячий фольклор.
Поняття «дитячий фольклор» увійшло до науки порівняно недавно. Проте новизна терміну не пов’язана з пізнім походженням цього виду фольклору. Відповідним фольклорним текстам притаманна глибока старовина.
Дитячий фольклор — це сукупність зразків усної народної творчості, яка складається із класичних та сучасних фольклорних форм і функціонує у дитячому середовищі або виконується спеціально для дітей [5].
Отже, дитячий фольклор, це, передусім, зразки усної народної словесності, призначені для дітей. Створені старшими поколіннями для молодших, такі тексти є складовою дитячого фольклору (наприклад, колисанки).
Інша частина — це твори, які функціонують у дитячому середовищі, але водночас побутують і як зразки певного фольклорного жанру (наприклад, загадки).
Дитячий фольклор — також і власне усна творчість дітей, яка виникає, наприклад, у процесі гри та комунікації. Зразки цієї творчості живуть лише в дитячому середовищі.
Наукова зацікавленість проблематикою дитячого фольклору також починається у середині ХІХ ст. й розвивається спершу на тлі таких відомих у фольклористиці напрямів як міфологічного (В. Попов) та культурно-історичного (М. Костомаров).
Дитячий фольклор – багатожанрова система, що складається із прозових, речитативних, пісенних та ігрових творів. До дитячого фольклору зараховують як творчість самих дітей, так і твори, що виконуються для дітей дорослими. Такий поділ виникає з того, що ігрові і ритміко-інтонаційні можливості дітей залежать від віку. У ранньому віці (з перших днів народження і десь до трьох – трьох з половиною років) емоційний, моторний і розумовий розвиток дитини лежить цілком на обов'язку дорослих. Дорослі виконують для дітей раннього віку колискові пісні та різні забавлянки (утішки).
Другу частину дитячого фольклору становлять твори, які виконують діти середнього і старшого віку. До них належать твори, що співаються або ритмічно промовляються: ігрові пісні, дражнилки, лічилки, небилиці, заклички, жартівливі пісні, а також прозові приповідки, скоромовки, загадки, казки. Частина з них складена дорослими для дітей, але велика кількість – це творчість самих дітей.
Визначальні риси дитячого фольклору – своєрідність відображення в ньому реального життя, органічне сплетіння елементів реальності й фантастики, потяг до гри словами, їхнім змістом, до таємничості, загадковості.
Мета дитячого фольклору – дати дитині перші відомості про навколишній світ, людські стосунки, засобами мови колисанок, забавлянок, потішок, формувати кращі риси характеру.
1.2. Класифікація дитячого фольклору
Фольклор – цілісна й відкрита жанрова система. Пізнати його особливий світ можна, осягнувши єдність, взаємозв'язок образів, мотивів, сюжетів, тобто всіх частин цієї цілісної системи. Така система дає можливість людині зрозуміти навколишній світ, орієнтуватися в ньому, про що свідчать збережені традиції родинної і календарної обрядовості та записи фольклорних творів.
Досліджуючи тему, хочу зазначити, що фольклорний жанр – це сукупність творів, об'єднаних спільністю поетичної системи, побутового призначення, форм виконання. Проблема жанру пов'язана з проблемою „виконавець – слухацька аудиторія". Фольклорні жанри живуть не ізольовано, а розвиваються в тісних взаємозв'язках.
Відповідно до сучасної педагогічної класифікації дитячого віку розрізняють фольклорні твори для малят, для дітей дошкільного віку, молодшого шкільного та середнього шкільного віку.
Дослідники усної народної творчості поділяють дитячий фольклор на три групи:
• різні види фольклору, створені дорослими спеціально для дітей (колискові, забавлянки, небилиці, скоромовки);
• твори, що поступово перейшли до дітей із фольклору дорослих (казки про тварин, обрядові пісні, загадки, прислів'я, приказки);
• власне дитячий фольклор, створений самими дітьми (ігрові пісні, лічилки, жарти).
В. Анікін визначає такі групи дитячого фольклору:
• твори дорослих для дітей;
• твори, що втратили значення в житті дорослих і перейшли до дітей;
• твори, складені самими дітьми.
Автор підручника з усної народної творчості В. Василенко розрізняє:
• твори з ігровими діями;
• твори, що виконуються незалежно від ігрових дій і приваблюють дітей передусім своїм змістом.
Щодо жанрової специфіки, то частина текстів дитячого фольклору створюється на ґрунті «дорослого» фольклору (примовки, жарти тощо), а частина – на ґрунті власне дитячих жанрів (лічилки, дражнили тощо).
Залежно від умов функціонування, дитячий фольклор поділяється на ігровий та неігровий.
Внаслідок вікової специфіки та характеру дозвілля найбільше в традиції усної дитячої творчості зразків ігрового фольклору. Вони є цілком досконалими і функціональними, адже виражають душевний стан дитини у процесі гри.
Добре відомі лічилки, ігрові пісеньки та інший віршований «галас», який у житті й побуті часом вважається порожньою забавою.
Насправді без цих веселих і смішних віршів, без словесної гри, яка в них міститься, дитина ніколи не оволодіє своєю рідною мовою досконало, ніколи не стане її гідним володарем, здатним виразити будь-які думки, відчуття, переживання.
В окремих випадках чітка межа між жанрами стирається, тобто є жанри, які не можна однозначно зарахувати в ту чи іншу групу. Кожна з груп, виділена на основі походження жанрів, має свої особливості, поділяється на менші підгрупи і цикли відповідно до інших рис. Спільна риса їх усіх – дитяча тематика, вони виконуються тільки для дитини, переважно немовляти, чи віком до 4-5 років.
Система жанрів і поетика українського дитячого фольклору
Поетика дитячої народної творчості
Колисанка (колискова пісня) – жанр народної ліричної пісні. Колисанку співає мати (зрідка бабуся), аби заколисати, залюляти, приспати, дитину. Колисанки переважно короткі. Ритм і темп – зумовлені темпом гойдання. Мелодія – наспівна, нескладна. Мета колисанки – відповідними рухами, монотонним співом і приємними дитині словесними образами спонукати до сну малого слухача. Музична і словесна форма та самий зміст колисанки вказують на прадавнє її походження, на його спорідненість із магічними навіюваннями – замовляннями.
Колискові пісні виділяються в окремий цикл, тому що мають чітко окреслені тематику і функцію, вони призначені тільки для одного слухача – дитини і мають тільки одного виконавця – матір або близьку людину (Наталя Шумада).
Функції колискових пісень:
– практично-побутова;
– пізнавальна;
– емоційна;
– морально-етична;
– психотерапевтична;
– формування естетичного чуття.
Г. Довженюк у монографії "Український дитячий фольклор: (Віршовані жанри)" класифікує колискові пісні за змістовим принципом:
• пісні про саму дитину, її сон, харчування тощо, а також про тварин та птахів, які виявляють про неї турботу;
• твори, що відбивають звернуті до дитини почуття й думки матері, водночас у цих піснях мати звертається думкою і до своєї власної долі;
• пісні з персонажами тваринного світу, які вже не пов'язані сюжетно з образом самої дитини. Сюди ж зараховуються колискові з людськими персонажами.
Деякі зразки дитячого фольклору є цікавою підгрупою ліричних народнопоетичних творів. Для дітей наймолодшого віку дорослі виконують колискові пісні, а згодом — утішки.
У прадавні часи колисанки відігравали магічну роль, оберігаючи немовля від хвороб та нещасть. Тематика колискових пісень дуже широка. У них часто присутній образ кота. Часом функцію колискових виконують інші пісні — жартівливі, ліричні, обрядові, баладні. Спільною рисою усіх колискових пісень є такий спосіб ритміки, який відповідає фазам руху колиски при похитуванні, спокійний мелодичний малюнок, тембр.
Поряд з традиційними колисанками побутують імпровізовані. Вони мало зафіксовані фольклористами саме через свою імпровізаційність. У функції колисанок можуть побутувати твори інших жанрів: родинно-побутова, суспільно-побутова пісня.
Виконання колискових залежить від втоми матері, її настрою чи роботи, яку вона могла зазвичай виконувати паралельно із заколисуванням (вишивання, прядіння, в'язання). Колисанковий зворот на зразок «а-а-а», «баю-баю-баю», «люлі, люлі, люлі» є мелодичним розспівом-вокалізацією, який набуває розширеного вигляду і переростає в регулярний приспів, який імітує ритм погойдування. Повторюваність по співок та коливально-спадковий рух сприяють виконанню колисковими піснями їх головного призначення – заколисувати і заспокоювати немовля [13].
Пізня вже годинка,
Чом не спиш, дитинко?
Он твоя матуся
Кличе Сонька-Дрімка.
На котячих лапках
Сонько-Дрімко ходить,
Каже він малятам –
Пустувати годі!
Найстійкішим мотивом в українських колискових піснях є закликання чи запрошення сну до дитини. Сон уявляли наші предки як істоту, яка може увійти в людину і вийти з неї, може заспокоїти, приспати, ввести в стан абсолютного спокою. У давнину сон сприймався як невластивий людині фізичний стан, що настає в результаті дії якихось сил, духів. Такими силами є образи Сну та Дрімоти, до яких і звертається мати в колискових піснях.
Досліджуючи жанр колисанок з вуст своїх родичів, бабуся записала багато колисанок, які використовувалися саме у нашій родині.
Традиційні народні ігри є практично вивіреним засобом передачі наступним поколінням здобутків культури українського народу, створеної за всю його багатовікову історію. Це часто твори невеликого розміру, зручні для оперативного використання дитиною у відповідних їх функціональному призначенню обставинах. Ці ігри можна назвати іграми малих форм. До них належать скоромовки, заклички, примовки, небилиці, мирилки, дражнилки, звуконаслідування, загадки, лічилки, забавлянки. Вони якнайбільше відповідають психологічним можливостям дитини. Динамічні за змістом невеликі твори діти швидко запам'ятовують і тому активно застосовують у години дозвілля. Традиційні ігри малих форм значно поширені в дитячому середовищі й до сьогодні.
Забавлянки, або утішки, потішки – жанр дитячого фольклору, коротесенькі пісеньки чи віршики гумористичного, жартівливого змісту ігрової спрямованості. Вони активізують (стимулюють) єдність слова та моторики дитини, які не тільки супроводжуються відповідними рухами, а й розвивають мовлення дитини. Незважаючи на свою простоту, забавлянки позначені евфонічною культурою, сприяють жвавому спілкуванню з довкіллям, привчають до чуття прекрасного.
Миш книш проточила,
Муха борщ пролила,
Півень коня задавив -
Нічим їхать до млина.
А бабині коноплі
На печі попріли,
А дідові постоли
На льоду згоріли.
Потішки або утішки – невеликі віршики, які промовляють дитині перед тим, як кладуть спати. Їхнє призначення – заспокоїти дитину, вплинути на її психічний стан, щоб вона швидше заснула.
Потягусі, потягусі,
На Галю ростусі.
Щоб Галочка росла,
Росла-виростала,
Щоб Галочка своїй мамці
Скоріш в поміч стала.
У поміч стала,
Діток колихала
Й хату доглядала.
Визначальне місце в художній тканині більшості забавлянок належить звуковому оформленню, яке виявляється в численних алітераціях, асонансах, звуконаслідуваннях – прямих і таких, що набрали форм повнозначних частин мови..
Заклички – короткі поетичні твори, пов'язані з вірою давніх людей в магічну дію слова, в яких звучать звертання до природних явищ, стихій, об'єктів, з метою вплинути на погоду, довкілля чи саму людину.
Ходи, ходи, дощику,
Зварим тобі борщику,
Зварим тобі галушок
Та виллємо на пісок.
Хлюп, хлюп....
Хлюп, хлюп, водиченько,
Хлюп, хлюп на личенько,
І на ручки, і на ніжки
Хлюп, хлюп, хлюп!
Лічилка – жанр дитячого фольклору. Лічилка має прикладне значення. Вона виконує функцію упорядкування, вибору та визначення дій учасника гри. При цьому перераховуються всі, хто бере участь у грі. Найчастіше лічилки бувають римованими з гумористичним змістом, а саме перерахування може бути завуальованим. Назва терміну походить від самої функції перерахування учасників гри та наявності в текстах числівників.
Качка з річки йшла,
гурт качок вела:
це - качатко сиве,
це - як жовта слива,
це - брудненький квачик,
це - м'якенький м'ячик,
це - як вовни жменька,
це - кривеньке,
це - сніжок побіг...
Скільки ж їх усіх?
Найбільш імпровізованим жанром дитячої творчості є прозивалки – невеликі римовані твори, що є дитячою реакцією в момент сварки чи суперечки на якусь образу чи дію. Вони можуть супроводжуватись різними жестами, гримасами або й діями і є проявом безпосередності дитячого самовираження, її ставлення до іншої людини: гніву, незадоволення, ворожості, розпачу і т. ін.
Іванюха-требуха
З'їв корову і бика,
Сімсот поросят,
Дев'яносто гусят,
І чотири пташечки,
І горщичок кашечки,
І діжку борщу —
І ще їсти хочу,
Подібні до прозивалок дражнилки – ритмізовані словесні формули, якими діти виражають негативне ставлення до іншої дитини, пробуючи викликати в неї певну реакцію. Вони коротші, ніж прозивалки і не називають імені висміюваного, мають більш узагальнений характер».
Сашка - голова як пляшка.
Мирилки – це короткі віршовані твори, які говорять діти на знак примирення, за призначенням вони протилежні до прозивалок і використовуються з метою відновлення товариських стосунків.
Ти не плач, не плач, не плач
І скоріш мені пробач,
І на мене ти не сердься,
Бо у тебе добре серце.
Будемо завжди дружити
І ніколи не сваритись!
Витоки цього жанру знайдені також у фольклорі та обрядовості дорослих, оскільки вони нагадують обряд так званого «кумування», коли дівчата й хлопці парами або тільки дівчата завивали гілки на березі у вигляді кола, обнімаючись крізь нього.
Також в основі мирилок може бути християнська традиція просити прощення перед сповіддю у рідних та близьких чи тих, кого раніше образив, обдурив чи просто скривдив.
Особливе місце в дитячому фольклорі належить загадці. Все, що раніше було для дитини предметом знайомства і відстороненого спостереження, що становило фон і простір її життя, стає предметом загадування.
Для загадки немає дрібниць, немає нічого нецікавого. Найбільше загадок про небесні світила і явища природи, предмети домашнього ужитку, різні форми і знаряддя праці.
Загадка — гра в пізнавання, відгадування, викриття того, що заховано і приховано, що представлене в іншому образі, іншій якості.
Плаття загубилось, а ґудзики залишились (Ягоди горобини взимку.)
Сам червоний, цукровий - жупан зелений, бархатний ( Кавун).
Багато загадок сучасні діти і навіть дорослі відгадати не можуть, оскільки вийшли з ужитку речі, форми і знаряддя праці, що були предметом загадування.
На полі народився, на заводі варився, на столі розчинився (Цукор).
Образність, несподіваність зіставлення, нестандартність мислення — цьому вчать дитину загадки.
2.2. Мовні особливості дитячого фольклору
Колискова, як перший жанр фольклору, з яким знайомиться дитина, являє собою одну із найдавніших поетичних форм, яка пройшла багатовіковий шлях розвитку.
Розглядаючи мовні особливості колисанки, вважаємо за доцільне виділити кілька лексико-семантичних груп, назви яких створюють специфічний мовний колорит творів, а саме:
• сон та пов'язані з ним поняття (колиска, її складові) :
Ой ходить сон коло вікон,
А дрімота коло плота.
• дитина, її характеристики, побажання:
Дитяточко малесеньке,
Воно спати радесеньке.
• харчування дитини:
Чим дитину годувать: чи вареничком із вареннячком,
Чи кутицею із ситицею, Чи кашею, чи борщем,
Чи по спині деркачем.
• одяг дитини і дорослих:
Наша мати пані в голубім жупані,
Жупан загубила, без сорочки ходила.
Словник колисанки ще досить обмежений через недостатній психо-лінгвістичний розвиток дитини. Поряд із загальновживаними формами іменників у лексиці колисанок виразно функціонують назви-звукосполучення, які побудовані за специфічними особливостями дитячого мовлення. Серед таких іменникових утворень, які позначають продукти харчування та страви, в українській колисанці фіксуємо такі: монька (молоко), гама (хліб), папа (хліб), буба (бублик), буля (булка), коко (яйце), кулеся (куліш), ябко (яблуко) :
А - а, люлю, бась,
Прийде мама - гаму дасть,
А бабуня - коко,
Щоб заснуло око.
Стосовно особливостей дієслівних частин мови можемо сказати, що у колискових текстах виділяються групи дієслів на позначення дій та процесів, пов'язаних із станом сну, різних етапів фізичного розвитку та догляду за дитиною, назви фізичних станів дитини, а також звуконаслідувальні слова. Привертає увагу висока частотність зменшувально-пестливих дієслівних форм.
Традиційний дитячий фольклор – яскрава ділянка народної творчості, яка утіливши відвічний досвід нації, доводить, що особливості спілкування з дитиною та дітей між собою покликали до життя такі мовні явища, яким не має аналогії у мовленні дорослих.
ВИСНОВКИ
Образна система творів дитячого фольклору досить стійка і спирається на глибину образної інформації дитини. Як правило, це образи близьких дитині людей, деяких тварин, персоніфікованих образів Сну, Дрімоти тощо. Для творення образної системи важливими є повтори, нагромадження побажань, найпростіші епітети та пестливі порівняння.
Дитячий фольклор формується під впливом низки чинників. Серед них — вплив різних соціальних структур і вікових груп, їх фольклору, масової культури, існуючих уявлень тощо. Усну традицію діти найліпше засвоюють до підліткового віку, доки їх ще захоплює освоєння мови. Підлітки поривають зі світом дитинства, орієнтуються на норми поведінки старших. А властивий дитячому вікові характер творчості ще деякий час відображає саме дитячі поняття і уявлення.
Висвітлюючи питання даної теми дійшла до висновку, що дитячий ігровий фольклор допомагає дітям краще зрозуміти життєві ситуації, стереотипи поведінки, а також сприяє соціальній адаптації.
Досліджуючи виховний вплив жанрів дитячого ігрового фольклору на формування особистості, я відкрила для себе дуже багато цікавого. Сподіваюся, що моя робота зацікавить не тільки учнів, а й учителів початкових класів та вчителів-філологів.
Коментарі
Дописати коментар